СВЯТКУЄМО СВЯТО СТРІТЕННЯ
Якось в зимку, в сніжний час,
Це трапляється щороку,
Серед лютого до нас
Йде весна червонощока.
А зима їй: “Ти куди?
Це мій час і моя воля!
Ще мету я скрізь сніги –
І у лісі, і у полі.”
А в очах дівочих синь,
Ніжно вигріта турбота.
Весна каже: “Відпочинь,
Бо важка твоя робота.
Я шаную сивину,
Але, мабуть, досить злиться!”
Зима гляне на Весну
І, зітхнувши, просльозиться.
