Психолог рекомендує. Практичний психолог Нехорошева А.І.
12.01.2021 р. Стоп, булінг!
Булінг – (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого..
Типовими ознаками булінгу (цькування) є:
- систематичність (повторюваність) діяння;
- наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);
- дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.
Типові форми булінгу:
- систематичні кепкування з будь-якого приводу;
- задирство;
- фізичні та психічні приниження;
- різного виду знущання;
- бойкот та ігнорування;
- псування особистих речей, та ін.
Що робити, якщо ваша дитина стала жертвою булінгу?
- Перший і найголовніший пункт для батьків – потрібно зняти з дитини, яка стала жертвою цькування, почуття провини. Батьки мають пояснити дитині, що вона не винна в тому, що зазнала булінгу.
- Зберігайте спокій, будьте терплячими, не потрібно тиснути на дитину, з’ясовуйте інформацію обережно, без зайвого тиску на дитину;
- Запитайте, яка саме допомога може знадобитися дитині, запропонуйте свій варіант вирішення ситуації. Поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою у разі цькування (психолог,вихователі, батьки інших дітей, поліція).
- Повідомте керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, і вимагайте належного її урегулювання. Підтримайте дитину в налагодженні стосунків з однолітками та підготуйте її до того, що вирішення проблеми булінгу може потребувати певного часу.
21.04.2020р . Психологічна готовність до навчання в сучасній школі.
Психологічна готовність до навчання у школі розглядається як комплексна характеристика дитини, яка розкриває рівні розвитку психологічних якостей, що є найважливішими передумовами для нормального введення до нового соціального середовища і для формування навчальної діяльності.
У психологічному словнику поняття «готовність до шкільного навчання» розглядається як сукупність морфофізіологічних особливостей дитини старшого дошкільного віку, яка забезпечує успішний перехід до систематичного, організованого шкільного навчання.
Готовність до шкільного навчання — це бажання та усвідомлення необхідності вчитися, що виникає в результаті соціального дозрівання дитини, появи у неї внутрішніх суперечностей, які визначають мотивацію до навчальної діяльності.
Найповніше поняття «готовність до школи» визначив Л. Венгер. Він вважав, що готовність до школи — це певний набір знань і вмінь, у якому повинні існувати всі інші елементи, хоча рівень їх розвитку може бути різний. Психолог Н. Гуткіна під психологічною готовністю до навчання у школі розуміє необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для засвоєння нею шкільної навчальної програми в умовах навчання в колективі однолітків.
Психологічна готовність до шкільного навчання — це складне утворення, до структури якого входить особистісна, інтелектуальна і соціально-психологічна готовність. Психолгічна готовність передбачає здатність дитини до прийняття нової «соціальної позиції», здатність управляти своєю поведінкою, розумовою діяльністю; певний світогляд, готовність до оволодіння провідною в молодшому шкільному віці діяльністю — навчальною.
Психолог І. Кулагіна виокремлює такі основні аспекти психологічної готовності: особистісну (мотиваційну) та інтелектуальну готовність до навчання у школі. Ці аспекти виявляться у розвитку мотиваційної, вольової, інтелектуальної та мовленнєвої сфер.
Особистісна та інтелектуальна готовність, на думку автора,є запорукою успішної навчальної діяльності дитини в школі,а також швидкого та результативного процесу адаптації її до нових умов шкільного життя.
У теоретичних працях Л. Божович основна увага приділяється значенню мотиваційної сфери у формуванні особистості дитини та зосереджується увага на її основній ролі у формуванні психологічної готовності до навчання дитини в школі. Науковець виокремлює дві групи мотивів у навчальній діяльності: широкі соціальні мотиви до навчання, або мотиви, пов’язані «з потребами дитини у спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінках та схваленнях, з бажаннями учня посісти певне місце в системі доступних йому суспільних відносин»; мотиви, пов’язані безпосередньо з навчальною діяльністю, або «пізнавальні мотиви дітей, потреба в інтелектуальній активності та в оволодінні новими вміннями, навичками та знаннями».
Готовність дитини до школи визначається з огляду на те, наскільки вона відкрита до здобуття нових знань і навичок, що допоможуть їй у майбутньому знайти гідне місце в суспільстві та задовольнити особисті потреби.
Поєднання цих двох аспектів, на думку Л. Божович, сприяють виникненню в дитини нового ставлення до навколишньої дійсності, яке автор називає «внутрішньою позицією школяра». Внутрішню позицію школяра Л. Божович вважає одним із критеріїв готовності до навчання у школі. Зазначимо, що на думку науковців, поняття «психологічна готовність до навчання» має сенс лише в умовах масового навчання в школі і не є актуальним під час індивідуального навчання.
Виокремимо та розглянемо основні компоненти психологічної готовності дитини до навчання у школі.
Поняття «фізичний розвиток» і «фізична підготовленість» дуже часто вживаються як синоніми, тому слід зазначити, що фізична підготовленість — це результат фізичної підготовки, досягнутий у результаті виконання рухових дій, необхідних людині для засвоєння чи виконання певної діяльності. Оптимальні фізична підготовленість назива ється фізичною готовністю. Фізична готовність організму дитини визначається морфологічним та функціональним розвитком.
Чудова фізична форма дитини є запорукою низького рівня втомлюваності під час шкільних уроків, і відповідно — гарних результатів у навчально-виховному процесі. До того ж добре розвинені м’язи сприятимуть вправному володінню дитиною власним тілом під час рухливих ігор, змагань, взаємодії з товаришами. Для успішного оволодіння письмом важливим є розвиток дрібної моторики рук.
Мотиваційна готовність
Мотиваційна готовність — наявність у дитини бажання вчитися. Цей вид готовності передбачає ставлення до навчальної діяльності як до суспільно значущої справи та прагнення до отримання знань. Передумовою виникнення цих мотивів є загальне бажання дитини вступити до школи та розвиток її допитливості.
Для того щоб дитина успішно навчалась у школі, вона передусім повинна прагнути до нового шкільного життя, нового формату навчальних занять, відповідальних доручень. На виникнення такого характеру прагнень впливають ставлення до навчання близьких дитині дорослих людей, а також її однолітків. Домінувальним у формуванні мотиваційної готовності до навчання у школі є прагнення дитини посісти нове соціальне положення.
Для дитини, яка готується вступити до школи, важливим є не лише ставлення до процесу навчання загалом, а й до вчителів, однолітків та до самого себе зокрема. Фахівці вважають, що на кінець дошкільного розвитку повинна формуватися така форма спілкування дитини з дорослими, яку можна охарактеризувати як позаситуаційно-особистісне спілкування. За умови такого спілкування дорослий стає для дитини незаперечним авторитетом, взірцем для наслідування та діловим партнером.
Педагогічно правомірним є спілкування в ситуації уроку, коли виключені безпосередні емоційні контакти, коли не можна поговорити на сторонні теми, поділитися своїми переживаннями, а можна лише відповідати на поставлені запитання і самому ставити запитання з теми, попередньо піднявши руку. Діти, готові в цьому плані до шкільного навчання, розуміють умовність навчального спілкування і адекватно поводять себе на заняттях.
Мотиваційна готовність до школи передбачає також певне ставлення дитини до себе. Продуктивна навчальна діяльність вимагає адекватного ставлення дитини до власних здібностей, результатів роботи, поведінки, тобто певного рівня розвитку самопізнання. Про рівень такої особистісної готовності дитини до школи зазвичай роблять висновки на основі спостережень за дитиною під час її роботи на групових заняттях та під час індивідуальних бесід із психологом.
14.04.2020 ДИТЯЧІ СТРАХИ.
ЯК З НИМИ ВПОРАТИСЯ?!
Занепокоєння, тривога, страх – такі ж невід’ємні емоційні прояви нашого психічного життя, як і радість, захоплення, гнів. Деякі страхи мають тимчасовий характер, тому що обумовлені віком. Дитячі страхи, якщо до них правильно ставитися, розуміти причини їх прояву, найчастіше зникають безслідно. Якщо ж вони болісно загострені або, зберігаються тривалий час, то це заслуговує на спеціальну увагу. Зазвичай це свідчить про якесь неблагополуччя, нервове ослаблення дітей, неправильну поведінку батьків, незнання ними психічних і вікових особливостей дитини, наявності у них самих страхів, конфліктних відносин у сім’ї.
Страх також буває реальний і уявний, гострий і хронічний. Наявність стійких страхів говорить про нездатність впоратися зі своїми почуттями, контролювати їх, коли лякаються, замість того щоб діяти, і не можуть зупинити почуття, які «розгулялися». При тривало діючому страху, який призводить до дисбалансу емоційно-вольову сферу і мислення, ставлення оточуючих, сприймається все більш неадекватним чином. Це вже навіювання. Психічні зміни під впливом страху призводять до розвитку соціально-психологічної ізоляції, яку дитині важко витримати.
Важливі моменти профілактики дитячих страхів:
– Не лякайте дитину – ні дядьком, ні вовком, ні лісом – прагнучи виховати його слухняним. Це хибний шлях! Дитині, згідно його психічного розвитку, слід вказувати на реальну небезпеку, але ніколи не залякувати.
– Не соромте дитину за страх, який він відчуває. Глузування над боязкістю дитини можна розцінювати як жорстокість.
– Не залишайте дитину одну в незнайомому для нього оточенні, в ситуації, коли можливі різні несподіванки.
Чого бояться наші діти?
Це залежить від віку дитини.
У рік малюки бояться навколишнього середовища, сторонніх людей, віддалення від матері.
Від 1 до 3 років – темряви, дитині страшно залишатися одному, бувають також інші страхи
Від 3 до 5 років у дітей зустрічається страх самотності, темряви, замкнутого простору, казкових персонажів (як правило, в цьому віці вони асоціюються з реальними людьми).
Від 5 до 7 років переважають страхи, пов’язані зі стихіями: пожежею, глибиною і т. п., боязнь батьківського покарання, тварин, боязнь страшних снів, втрати батьків, боязнь заразитися якоюсь хворобою.
Поради батькам щодо зниження рівня страхів або тривоги у дітей
1) Пам’ятайте, що дитячі страхи – це серйозна проблема і не треба сприймати їх тільки як «вікові» труднощі.
2) Не іронізуйте, дитина зрозуміє, що захисту чекати немає від кого, і остаточно закриється.
3) Контролюйте та спрямовуйте перегляд дитячих мультфільмів, намагайтеся, щоб діти дивилися передачі з позитивними героями, орієнтовані на добро, тепло.
4) Прагніть до того, щоб в сім’ї була спокійна, доброзичлива атмосфера, уникайте сварок, конфліктів, особливо в присутності дітей.
5) Не залякуйте дитину: «Не будеш спати – покличу вовка» тощо, а більше заохочуйте, хваліть, схвалюють і морально підтримуйте дитину.
6) Малюйте з дитиною страх і все те, чого вона боїться. Тему смерті краще виключити (ця тема опрацьовується тільки з психологом). Можна запропонувати знищити малюнок (намальований страх): порвати або спалити. Не чекайте швидкого результату, страх не зникне відразу.
7) Посмійтеся разом з дитиною. Цей спосіб передбачає наявність бурхливої фантазії у батьків. Якщо ваша дитина боїться, наприклад, грози, постарайтеся придумати якусь історію (обов’язково страшну) з власного дитинства про те, що ви і самі точно так же боялися грози, а потім перестали. Нехай син або дочка посміється з вас. Адже одночасно вони сміються і над своїм страхом, а значить, вже майже перемогли його. Важливо, щоб малюкові було зрозуміло: «У мами або тата були такі ж страхи, а потім вони пройшли, отже, це пройде і у мене».
8) Грайте за ролями. Ігри по ролям хороші тим, що дозволяють моделювати практично будь-яку ситуацію, яка викликає у дитини тривогу, і вирішити її ненав’язливо в грі, формуючи таким чином в свідомості дитини досвід подолання свого страху.
Зупинимося на найбільш поширених дитячих страхах.
Страх темряви
Якщо ваша дитина боїться засипати в темряві або залишатися одна в кімнаті, то ні в якому разі не можна піддавати її «загартовуванню» і замикати одного в темряві, щоб «звикала». У цьому виадуку дитина не тільки не позбудеться свого страху, але отримає ще й новий – страх батьківського гніву або глузування.
Дуже корисним методом для «лікування» страху є казка. Адже саме казка входить в життя дитини з раннього віку, супроводжує протягом усього дошкільного дитинства і залишається з ним на все життя. Слухаючи казку, діти знаходять в чарівних історіях «відлуння» власного життя. Вони прагнуть скористатися прикладом позитивного героя в боротьбі зі своїми страхами і проблемами. Крім того, оповідання та казки вселяють надію на можливість подолання всього негативного.
Також разом з дитиною слід подумати над іншими способами, які допоможуть прогнати страх. Як правило, діти кажуть, що потрібно для цього, наприклад: щоб мама або тато посиділи біля дитини поки він засне, почитали йому, залишали включеним нічник. Покладіть ввечері у дитини його улюблену іграшку-захисника. Днем запропонуйте дитині намалювати страх і придумати і зобразити те, що його переможе.
Страх лікарів і уколів
Існують непрості теми для розмови з дитиною. До них відносяться похід до лікаря, профілактика простудних захворювань, необхідність щеплень і лікувальних процедур тощо. Як правильно розмовляти з дитиною про ці питання?
Працюємо з власною тривогою і страхом
У розмові про профілактику інфекційних захворювань і необхідності щеплень дуже важливо не заразити малюка власними страхами. Для цього, перш за все, дайте собі відповідь на питання: «Як власне я ставлюся до щеплень?
Що я знаю про цю процедуру? Що я знаю про це захворювання?». Якщо ви виявите, що думки щодо запропонованої теми викликають тривогу, хвилювання або страх, – це значить, що перед розмовою з дитиною вам слід визначитися з джерелом своїх власних страхів.
Згадайте, хто і як в дитинстві розповідав вам про щеплення і хворобах, з якими захворюваннями вам довелося зіткнутися, і як йшов процес лікування. Цілком можливо, що пережитий вами в дитинстві страх збунтувався в підсвідомості і продовжує викликати почуття тривоги в дорослому віці. Усвідомлення досвіду допоможе утриматися від його трансляції своїй дитині.
Типовою помилкою батьків, що викликає страх лікарів є обман: «Укол – це не боляче! Ти нічого не відчуєш!». Ми повинні сказати дитині що він відчує, за якою процедурою це буде проходити.
Підвищуємо власну компетентність
У розумінні медичних аспектів щеплення допоможуть професійні журнали та інтернет. Приділіть особливу увагу поширеним міфам і забобонам. Часто вони не мають під собою ніяких наукових обгрунтувань.
Враховуємо вікові особливості
Чим старша дитина, тим більше у нього розвинене розуміння причинно-наслідкових зв’язків. У віці до трьох років малюк не здатний встановлювати зв’язок між своїми дискомфортними відчуттями (нежить, кашель, біль) і поняттям «хвороба». Він розуміє, що йому погано, проте співвіднести причини, які мали місце в минулому, з тим, що він переживає в даний момент, поки не може. Приблизно в п’ять років у дітей формуються навички розуміння причинно-наслідкових зв’язків. В цьому процесі основну роль відіграють пояснення, що надходять від авторитетних дорослих.
Вкладаємо в слова позитивну мотивацію.
Для дитини набагато важливіше почути про те, що він може зберегти здоров’я, ніж про те, чому він захворів, тим більше в звинувачувальній формі. Це дозволить сформувати свідому відповідальність за своє самопочуття, а не почуття провини за скоєні помилки і страхом перед вірусами або болем.
Одним з важливих батьківських навичок є вміння позитивного спілкування з дитиною. Тренуємося замінювати розповіді про обмеження, пов’язані з хворобою, позитивними мотивуючими словами про переваги, які відкриваються для здорової людини.
09.04.2020
У дітей можуть виникнути запитання, коли вони випадково почують слово «короновірус» чи зустрінуть людей з маскою на обличчі. Задля уникнення тривоги у дітей, дуже важливо пояснити, що таке вірус, що відбувається і чому ми всі сидимо вдома
Пропоную переглянути короткий відеоролик, який допоможе діткам зрозуміти, як важливо зараз бути вдома
Як пояснити дитині, що таке коронавірус та навіщо потрібен карантин? Поширте це відео для тих, в кого є діти
Опубліковано Радіо Свобода Вівторок, 31 березня 2020 р.
08.04.2020
ЯК ПЕРЕЖИТИ КАРАНТИН І ЗАЛИШИТИСЬ СПОКІЙНИМИ БАТЬКАМИ?
Паніка – психічний стан людей — несвідомий, нестримний страх, викликаний небезпекою, що охоплює людину. Вірус – це загроза, і в умовах нестабільності, у тривозі за своє життя і здоров’я близьких, не рідко ми втрачаємо критичне мислення і впадаємо в панічні стани.
Що можна зробити, щоб уберегти себе та корисно і безпечно провести час вдома з дітьми, в умовах ізоляції у зв’язку із загрозою розповсюдження короновірусу?
Ось декілька порад.
1. Обмежте контакти людей в соцмережах, від яких ви отримуєте інформацію про карантин, його перебіг, актуальний стан. Оберіть для себе декілька авторитетних осіб чи джерел від яких іде суха, фактична інформація, без зайвого аналізу ситуації та особистісних оціночних суджень.
2. Відслідковуйте свої почуття. Коли діти і батьки знаходяться в обмеженому просторі досить довгий час, закономірно що виникає дуже багато різноманітних ситуацій, на які ми так чи інакше реагуємо. Дуже важливо в цей момент зрозуміти які саме у вас почуття – страх, злість, тривога, лють, роздратування чи яке-небудь інше і відчути що саме їх викликало. Оскільки, може відбутись підміна почуттів, коли, наприклад, ви можете злитись на підвищення курсу валют і через це сильно накричати на дитину за розлитий чай. Намайгайтесь розмежовувати, які саме почуття і до кого чи чого, ви відчуваєте. Краще обговорити з дітьми почуття допоможуть такі книги: “Велика книга почуттів”, “Книга Від…до. Почуття: від суму до радості”, “Безліч емоцій. Що означає кожна?” та ігри: емоційний кубик, емоції на магнітах, меморі емоціїї, гра-розвивайка Емоції.
3. Не замовчуйте власні переживання стосовно карантину. Діти все відчувають, вони розуміють, що є певне напруження і батьки стривожені. Необхідно спокійно пояснити дітям ситуацію простою та зрозумілою мовою, без зайвої паніки сказати про свої відчуття занепокоєння та тривоги і розповісти про елементарні правила особистої гігієни, які можуть захистити від вірусів (регулярно мити руки, не брати нічого брудного до рота, зайвий раз не цілуватися і не обійматися…). Для маленьких дітей ці правила можна перетворити на гру.
4. Утворіть ритуали. Ізоляція – це свого роду криза, це зміна стабільності і звичайного режиму. Завдання для батьків в цей час організувати нові ритуали, які забезпечать стабільність дітям. Це можуть бути: фізична зарядка в певний час, телефонні та відео дзвінки з рідними, спільне приготування їжі, ігрові турніри з різноманітних настільних чи активних ігор.
5. Організуйте дітям ігрову діяльність. Під час карантину можна пограти в різні навчальні ігри або розважальні.
Ігри, щоб не забути букви та цифри – Твінс АБЦ, гра Грайливі сови, гра з маркером Жирафчик, дошка-вкладка «Цифри», дерев’яна іграшка половинки «Рахуємо до 10», дошка-вкладка Алфавіт, Математична пробірка, Гра для вивчення таблички множення “Спіймай горобця”.
Настільні ігри на розвиток мислення – Кольорики, різноманітні пазли, головоломки, магнітний танграм, математичний планшет, Кольорові жабенята, Шкарпетки рукавички, гра Ку-ку-рі-ку Будь першим, ігри меморі, Лимонади.
Розважальні ігри – магнітна гра “Торт”, гра настільна з липунами (Монстроманія), Сковорідки, Хто Я, Дженга, Мафія, Докумекай, Асоціації, Мімікю, Кривляки, Базікало (вірю-не вірю), гра Не прогав.
Ігри для найменших – Гра з мішечком «Звіробуc, ігри з прищепками, Комбінатор, Пазли-двійнята «Лічба», пальчиковий театр “Тваринки”, шнурівки, балансири, сортери, пазли-половинки, ігри на липучках, пірамідки, мозаїка, овочі та фрукти з полімерної глини, помпони, картки Домана, різноманітні сенсорні коробки.
Активні ігри – ходулі, м’ячики, фітболи, килимки з каменями, боулінг.
6. Створіть резервний список активностей та ігор з дітьми, в який можна глянути, коли буде здаватись, що зробили вже все що можливо.
7. Підтримуйте свій ресурс. Насправді батьки легко можуть взаємодіяти зі своїми дітьми, якщо мають на це ресурс і є наповнені. І тут головне зрозуміти, що в даний період ізоляції не всі ваші дії повинні мати якийсь сенс. В звичайному ритмі ми звикли ставити перед собою певні завдання, виконувати їх і від цього отримувати енергію. Наразі ситуація змінилась – необхідно навчитись отримувати задоволення від процесу, а не від результату. Дозвольте собі робити щось без конкретної цілі. Спробуйте зрозуміти, що підходить більше для вас – перегляд фільмів, рукоділля, читання книг, онлайн-навчання, спорт вдома.
Ще один важливий момент стосовно внутрішнього ресурсу – не плануйте далеко наперед. Оскільки ситуація не зовсім стабільна, не ставте конкретних планів, щоб не розчаровуватися у випадку іх нереалізації.
Здоров’я всім і пам’ятайте – карантин скоро скінчиться!
26.03.2020. Рекомендації від психолога для батьків, під час карантину.
Слід пам’ятати, що ізоляція – це стрес як для дорослих, так і для малечі. Тому, батькам необхідно сприяти тому, щоб для дитини цей період пройшов максимально безболісно
- Пояснити, що боятися – це нормально. Страх – емоція, яка дозволяє уберегти людину від небезпечних вчинків. Емоція страху – у парі з інтересом: Надавши дитині інформацію про коронавірус, відповідно до її віку, ви зменшите її страх.
- Заспокоюйте дитину, слухайте, дайте відчуття безпеки, частіше будьте поруч.
- По можливості організувати звичне для дитини й для себе спілкування, розваги та гуртки в онлайн режимі
Сімейна ранкова зарядка, ефективний спосіб боротьби зі стресом. Насамперед, фізична активність допомагає зняти напругу, яка накопичується в дитячому організмі. По – друге, вправи передбачають фізичні навантаження, які дозволяють організму ставати більш стійким у боротьбі зі стресом.
- Зберігайте спокій, говоріть з дитиною спокійним тоном. Діти різного віку вловлюють емоції своїх батьків і реагують на них. Якщо Ви хвилюєтеся, дитина відчує вашу тривогу й сама почне нервувати ще більше.
- Фільтруйте інформацію – достатньо раз в день подивитися новини для того, щоб бути в курсі дійсно важливих подій
