Безсумнівно, заїкання дитини викликає в батьків занепокоєння та побоювання. Що з нею? Чи є це захворюванням? Чи можна цього позбутись? У хвилюванні за дитину батьки через необізнаність можуть припускатись таких помилок, які, замість того щоб допомогти малюку, підсилюють його заїкання, після чого воно із цілком природної фази становлення мови переходить у набуту навичку і фіксується.

Заїкання – це порушення темпо-ритмічної організації мовлення, зване ще логоневрозом або логоклонією. У цілому, заїкання може виникнути на трьох етапах розвитку дитини: найперший – між 2–3 роками, далі – у віці 6-ти років, коли дитина готується піти до школи, а також у період статевого дозрівання. Багато дітей у віці від 2 до 5-ти років проходять через період заїкання, повторюючи певні звуки, склади, слова чи фрази, пролонгуючи (подовжуючи) їх або роблячи зупинки, не промовляючи при цьому необхідний звук чи склад, або ж проявляють нерішучість у мові.

Однак, перш ніж почати журитися із приводу того, що ваша дитина заїкається, необхідно зрозуміти, що в переважній більшості випадків заїкання є перехідним процесом. Найчастіше в міру розвитку й формування мовного апарату, а також збільшення словникового запасу дитини заїкання проходить самостійно. Прийнято вважати, що до віку 5–6-ти років у 80% дітей заїкання проходить без зовнішньої допомоги. Іноді воно може тривати довше. Звісно, це не означає, що його треба ігнорувати, адже чим раніше ви почнете допомагати своєму малюку, тим легше йому буде впоратися з цією проблемою.

Ліків від заїкання не існує, але є ефективні методи його корекції, які доступні в домашніх умовах – в умовах родини, де панують любов і взаєморозуміння.

Якими є причини заїкання?

Причини заїкання не однозначні, дуже складно вказати на якусь одну, безпосередньо ту, що провокує заїкання. Найчастіше воно є результатом сукупності певних факторів. Експерти вважають, що до складу різноманітних факторів, що сприяють заїканню, належать такі:

• генетика – у 60% людей, які заїкаються, є член сім’ї І–ІІ ступеня спорідненості, який заїкається. Також до заїкання може призвести наслідування мови близької людини;
• ускладнення після перенесених інфекційних захворювань;
• затримки розвитку мови – у результаті дитина хоче сказати більше, ніж поки ще здатна, що призводить до запинок, проблем з вимовою й заїкання;
• особливості в роботі центральної нервової системи – складнощі у взаємодії різних ділянок мозку. Певні проблеми, збої в передачі імпульсів до м’язів і частин тіла, які беруть участь у відтворенні мовлення;
• високий або підвищений рівень активності;
• швидкий темп мови;
• бурхливий розвиток мови в дітей, які почали розмовляти пізно (до трьох років, наприклад);
• стресові та травмуючі ситуації – психологічна травма або психотравма, власне, до заїкання може призвести будь-яка ситуація, в якій дитина втрачає відчуття стабільності та безпеки;
• штучне (нав’язане) перелаштування дитини з шульги (лівші) на правшу;
• завищені вимоги до дитини (розповідати вірші, повторювати прочитаний щойно текст тощо) та акцентування уваги на вадах у вимові. Дитина, намагаючись все більше й більше порадувати своїх батьків, під впливом внутрішньої напруги закріплює своє заїкання.

Перші ознаки заїкання

Перші ознаки заїкання зазвичай проявляються у віці 18–24-х місяців: відбувається лексичний сплеск, і діти намагаються скомпонувати свої перші речення, підбираючи та складаючи слова. Заїкання може засмутити й стурбувати батьків, але для дітей пройти через нього на даному етапі буде цілком природно. Важливо бути максимально терплячим з дитиною, наскільки це можливо.

Дитина може заїкатися протягом декількох тижнів або кількох місяців, заїкання може бути і спорадичним (епізодичним і нерегулярним). Однак, якщо ваша дитина заїкається часто, а заїкання продовжує посилюватись і супроводжується мімікою або жестами, її варто показати логопеду. Зробити це краще у віці близько 3-х років (не раніше).

Шкільні роки

Зазвичай, коли діти приходять у початкову школу й починають удосконалення своїх комунікативних навичок, заїкання падає до дуже низького рівня. Дитина шкільного віку, яка продовжує заїкатися, швидше за все знає про свої особливості мови як про серйозну проблему і від цього ніяковіє. Тому однокласники та друзі звертають на неї особливу увагу, а можуть навіть дражнити й висміювати.

Якщо подібне відбувається з вашою дитиною, порозмовляйте з учителем; під час занять він може вирішити цю проблему, впливаючи на дітей засобами своєї педагогічної майстерності. Учителю під силу зменшити кількість стресових ситуацій, пов’язаних з усним спілкуванням вашої дитини, – зробити це він може ще до початку логопедичної терапії.

Коли звертатись по допомогу

Якщо вашій дитині п’ять років і вона все ще заїкається, порадьтеся з педіатром і логопедом. Ви також можете проконсультуватися з фахівцями, якщо:

• повторення цілих слів і фраз стає надмірним, систематичним і стійким;
• повторення звуків і складів починає відбуватися частіше;
• спостерігається збільшення пролонгації (подовження) слів;
• мова стає особливо ускладненою або напруженою;
• ви помічаєте підвищення напруги м’язів обличчя чи артикуляційної мускулатури;
• ви помічаєте вокальну напруженість, що призводить до підвищення тону або гучності;
• ваша дитина намагається уникати ситуацій, які вимагають розмови;
• ваша дитина змінює слово через страх перед заїканням;
• у вашої дитини поряд із заїканням з’являються мімічні рухи або рухи тіла;
• у вас є інші побоювання щодо мови вашої дитини.

Дізнайтесь: можливо, у вашій школі вам можуть запропонувати діагностичне тестування й відповідну терапію на випадок, якщо ви стурбовані заїканням протягом шести місяців або більше.

Що можуть зробити батьки

Насамперед подумайте, що могло призвести до появи проблеми. Чи є в родині людина, яка заїкається? Або, можливо, дитина контактує з такими людьми вдома чи на вулиці? Чи не відбулося чогось особливого в житті вашого малюка, що могло його налякати або стурбувати? (Іноді достатньо навіть звичайного ляпаса або візиту Дідуся Мороза, щоби злякатись). Якщо таких ситуацій не було, то існує велика ймовірність, що порушення мови мають виключно характер особливостей розвитку, що виникають у результаті невідповідності ступеня розвитку мовного апарату й словникового запасу, яким дитина вже може оперувати, щоб висловитися.